Бог не зневажить серця упокореного.

Виб'ю з лядської неволі руський нарід увесь! Перше я за свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за нашу православну віру! Поможе мені в тому чернь уся — по Люблін, по Краків, і я її не відступлю, бо це права рука наша, щоб ви (польські пани), знищивши хлопів, і на козаків не ударили. Буду мати тисяч двісті, триста своїх, орду всю при тім… За границю війною не піду, шаблі на турків і татар не підійму. Досить маю в Україні, Поділлі і Волині тепер, — досить вчасу, достатку і пожитку тепер у землі і князівстві моїм — по Львів, по Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим ляхам: сидіть і мовчіть, ляхи! І дуків і князів туди зажену, а як будуть і за Віслою брикати, знайду я їх там певно.

з промови до польських послів у Переяславі

Все те, що буде зроблене проти, на твою ж таки голову і впаде.

«…Всім відома моя вірна служба разом з батьком моїм світла пам'ять Михайлом Хмельницьким, Підстаростою Чигиринським, який служив вірно всій Республіці та славному пам'яті батькови Вашому, Королю Сигізмундови, поляг в битві під Цецорою. А я, відведений в полон, два роки утримувався в заточенні і, милістю Божою отримав свободу, назавжди залишився в рядах війська Республіки…»

З листа Хмельницького до короля Владиславa IV Вази

За здобутком завжди втрата простує.

Кривда, гніт і неволя накликають сувору помсту з боку справедливості, щоб Божі постанови проявлялись у всьому на очах живих людей.

Майже кожний на всій Україні користувався вольностями, і важко йому буде забути, що він був паном і на війні рівнявся з паном.

Нащо говорити там, де треба діяти.

Наяснийший, велможний и преславний цару московский, а нам велце милостивий пане и добродию.

Подобно с презреня божого тое ся стало, чого ми сами соби зичили и старалися о тое, абихмо часу теперишного могли чрез посланцов своих доброго здоровья вашей царской велможности навидити и найнижший поклун свой отдати. Ажно Бог всемогущий здарив нам от твоего царского величества посланцув, хоч не до нас, до пана Киселя посланих в потребах его, которих товариши наши козаки в дорози натрафивши, до нас, до  войска завернули.

Чрез которих радостно пришло нам твою царскую велможност видомим учинити оповоженю вири нашое старожитной греческой, за которую з давних часов и за волности свои криваве заслужоние, от королей давних надание помир[ем] и до тих час от безбожних ариян покою не маем.

[Тв]орець избавитель наш Исус Христос, ужаловавшис кривдубогих людей и кривавих слез сирот бидних, ласкою и милосердем своим святим оглянувшися на нас, подобно, пославши слово свое святое, ратовати нас рачил. Которую яму под нами били викопали, сами в ню ся обвалили, же дви  войска з великими таборами их помог нам Господь Бог опановати и трох гетманов живцем взяти з иншими их санаторами: перший на Жолтой Води, в полю посеред дороги запорозкои, комисар Шемберк и син пана краковского ни з одною душею не втекли. Потом сам гетман великий пан краковский из невинним добрим чоловиком паном Мартином Калиновским, гетманом полним коронним, под Корсуном городом попали обадва в неволю, и войско все их квартянное до щадку ест розбито; ми их не брали, але тие люди брали их, которие нам служили [в той м]ире от царя кримского. Здалося тем нам и о том вашому [царскому] величеству ознаймити, же певная нас видомост зайш[ла от] князя Доминика Заславского, которий до нас присилал о мир просячи, и от пана Киселя, воеводи браславского, же певне короля, пана нашего, смерть взяла, так розумием, же с причини тих же незбожних неприятелей это и наших, которих ест много королями в земли нашой, за чим земля тепер власне пуста. Зичили бихмо соби самодержца господаря такого в своей земли, яко ваша царская велможност православний хрестиянский цар, азали би предвичное пророчество от Христа Бога нашего исполнилося, што все в руках его святое милости. В чом упевняем ваше царское величество, если би била на то  воля Божая, а поспех твуй царский зараз, не бавячися, на панство тое наступати, а ми зо всим Войском Запорозким услужить вашой царской велможности готовисмо, до которогосмо з найнижшими услугами своими яко найпилне ся отдаемо.

А меновите будет то вашому царскому величеству слишно, если ляхи знову на нас схотят наступати, в тот же час чим боржей поспешайся и з своей сторони на их наступати, а ми их за Божею помощу отсул возмем. И да исправит Бог з давних виков ознаймленное пророчество, которому ми сами себе полецевши, до милостивих нуг вашему царскому величеству, яко найуниженей, покорне отдаемо.

Дат с Черкас, июня 8, 1648. Вашему царскому величеству найнизши слуги.

Богдан Хмельницкий, гетман з Войском его королевской милости Запорозким.

Письмо Хмельницкого царю Алексею Михайловичу. Под стягом России: Сборник архивных документов. М., Русская книга, 1992.

Неможливо всебічно і ґрунтовно визначити людські вчинки, не враховуючи їхніх закономірностей та од-вічної волі неба.

Пери́на, лати́на, дити́на (так Хмельницький і козаки глузливо називали трьох керівників польського війська у битві під Пилявцями. «Перина» — князь Владислав Домінік Заславський, коронний конюший, за великопанські манери. «Латина» — Миколай Остророг, коронний підчаший, за його академічну вченість. «Дитина» — Олександр Конєцпольський, коронний хорунжий, за його молодий вік)

Поки ми живі, хіба що смерть наша може наблизити нашу неволю.

При сухих дровах і сировим дісталося.

Manu facta, manu destruo (Руками збудоване руки й руйнують).

відповідь на питання про неприступність фортеці Кодак.

Синове воїнів хоробрих, явіть мужність свою! І вам вовіки віків славу запишуть.

Справедливість цього світу так розмірена, що в одних відбирає, а другим дає владу і мудрість.

Стіна з стіною зудариться — одна впаде, друга встоїться.

про наступ Запорізького Війська на Річ Посполиту

Ще не вмерла козацькая мати!