Боги в тім винні, що дали тобі пізнати правду, сили ж не дали, щоб керувати правдою.

«Божая іскра» – то тяжке прокляття, дикий і лютий пожар.

Будь проклята кров ледача, не за рідний край пролита.

Ви щасливі, пречістії зорі,
ваші промені - ваша розмова;
якби я ваші промені мала, я б ніколи не мовила слова.

Ви щасливі, високії зорі,
все на світі вам видко звисока;
якби я так високо стояла,
хай була б я весь вік одинока.

Ви щасливі, холоднії зорі,
ясні, тверді, неначез кришталю;
якби я була зіркою в небі,
я б не знала ні туги, ні жалю.

«Лісова пісня. Поезії»

Вода боронить від огню живого,
Згорілу ж хату дарма поливати.

Врятуєш душу, коли загубиш тіло.

Всі – жінки, коли вони кохають.

Геройство мусить мати нагороду, се і Боги, і люди признають.

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Contra spem spero! - Без надії сподіваюсь!

Гумор найкраще враження робить при серйозному тоні.

Для гордої і владної душі життя і воля – на горі високій.

Для згаслих душ і безкорінних рас
Однаково ворожі – степ і море.

І доки рідний край Єгиптом буде? Коли новий загине Вавилон?

еча важкого рукоять

Завжди терновий вінець
Буде кращий, ніж царська корона.
Завжди величніша путь
На Голгофу, ніж хід тріумфальний.

«Завжди терновий вінець…», 1900

Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а Божий дар.

Знов весна, і знов надії
В серці хворім оживають,
Знов мене колишуть мрії,
Сни про щастя навівають.

Весно красна! Любі мрії!
Сни мої щасливі!
Я люблю вас, хоч і знаю,
Що ви всі зрадливі…

«Пой, моя песня»

З рук смерті люди дістають безсмертя.