Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид.

Ти мене убити можеш, але жити не примусиш!

Тільки зрада шлюб християнський розлучити може. А справжній – тільки смерть.

Той тільки вільний від громадських пут,
Кого громада кине геть від себе.

То не любов, що присяги боїться.

Тоненька смужка брехню від правди ділить у минулім, а в прийдешньому нема вже й смужки.

Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна.

Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть.

У нас велика біда, що багато людей думають, що досить говорити по-укр[аїнськи] (а надто вже коли писати дещицю), щоб мати право на назву патріота, робітника на рідній ниві, чоловіка з певними переконаннями і т. п. Така легкість репутації приманює многих. Ще тепер можна у нас почути фразу: «Як се? От Ви казали, що NN дурень і тупиця, а він же так чудово говорить по-нашому!» «Говорить по-нашому» – се вже ценз! А послухати часом, що тільки він говорить по-нашому, то, може б, краще, він говорив по-китайськи.

З листа до М. П. Драгоманова (1894)

Усе відбивається в пісні, як в морі.

Хай же промінь твоїх думок
Поміж нами сяє, –
«Огню іскра великого»
Повік не згасає.

Хіба крові не варта краса?

Хто визволиться сам, той буде вільний,
Хто визволить кого, в неволю візьме.

Хто зрікся всього, а себе не зрікся, не любить той.

Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею.

Хто на розпутті прожив все життя, не піде ні в рай, ані в пекло.

Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти.

Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.