Безсмертя — хто поставить на коліна?
Нове життя нового прагне слова.

Викладати мову — це означає, передовсім, прищеплювати любов до мови.

Вміє розставатись той, хто вмів любить.

Гордість — велика рушійна сила, рідна сестра високого почуття відповідальності.

Кожне серце
Має інший ритм одмінний,
Інший біль і іншу радість,
Інший стук і іншу кров…

Коли зійдеться три українці, то це вже хор.

Коли слова для тебе — грище,
Звукосполучення нове, —
Тебе народ, суддя найвищий,
Марнописателем назве.

Куди приходить мода, там умирає муза.
Яке ще там у біса горе,
Коли серця у нас живі?

Література й народна поезія — рідні сестри, що взаємно збагачуються…

Меч ще довго перебуватиме на озброєнні поезії.

Моя Батьківщина — це поле без меж…
Моя Батьківщина не знає — «назад»!
Вперед її кроки.

Немає мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина.

О пісне! Від народу кров і плоть…
Тебе ніхто не може побороть…

Особисте щастя залежить від щастя народу.

Поет любить слово. Але він — не слуга слова, він — його володар.

Поет — це людина, що палко любить слово, як найгострішу зброю…

І прописні істини потребують, щоб їх часом нагадували.

Є сотня мов, а правда лиш одна.